Історія тут коротка навмисне: це орієнтир, а не дослідження. Кожен пункт можна перевірити за офіційними сайтами церковних структур, посилання на які є в розділі «Парафії».
- 1891Перші українські родини з Галичини оселяються в Канаді; за чверть століття українських поселень стає понад сотня.
- 1918У Саскатуні постає Українська греко-православна церква Канади — церква поселенців, які прагнули зберегти власну мову й обряд.
- 19299 квітня в Аллентауні (Пенсильванія) духовенство і миряни ухвалюють створити українську православну єпархію у США.
- 1945Повоєнні табори переміщених осіб у Німеччині та Австрії: у липні 1945-го в Німеччині збирається перший собор української православної еміграції в Європі.
- 19901 квітня Українську православну церкву Канади приймають до складу Вселенського патріархату.
- 199512 березня решту української православної ієрархії поза Україною, зокрема УПЦ США, приймають під омофор Константинополя.
- 20196 січня Православна церква України отримує Томос про автокефалію від Вселенського патріарха.
- 2022Повномасштабне вторгнення. Мільйони людей опиняються за кордоном; парафії Європи стають водночас притулком, складом гуманітарної допомоги і місцем, де вперше за багато років чути рідну мову.
- 20231 вересня ПЦУ переходить на новоюлианський календар: непереходящі свята стають на нові дати, Різдво — 25 грудня, а пасхалія лишається старою.
У цій історії помітна одна річ, що повторюється. Церковне життя за кордоном майже ніколи не починалося з дозволу згори: спершу з'являлися люди, які хотіли молитися разом, потім приміщення, потім священник, і аж потім — структура. Так було в преріях Манітоби, у таборах повоєнної Баварії, у польських парафіях 2022 року, де раптом почали служити українською.
Спершу з'являються люди, які хочуть молитися разом. Усе інше — питання часу.З історії парафій діаспори